52
У Сонячній системі кільця є у чотирьох планет-гігантів: Сатурна, Юпітера, Урана та Нептуна. Нові дані, які отримали вчені з Австралії, вказали на те, що кільця були й у Землі. Протягом мільйонів років вони залишалися стабільними і врешті-решт могли стати причиною катастрофічних наслідків для всього живого.
Вперше про гіпотетичні кільця навколо Землі вчені заговорили на серйозному рівні в другій половині XX століття. У 1980 році в журналі Nature вийшла стаття американського астронома Джона О’Кіфа (John O’Keefe), в якій він припустив, що 34 мільйони років тому Земля мала власну систему кілець, що розташовувалася в екваторіальній площині планети, як у Сатурна.
Ця кільцева система залишалася стабільною протягом кількох мільйонів років і навіть впливала на погоду. У статті О’Кіф писав, що затінення Землі кільцями могло призвести до глобального похолодання, з яким вчені пов’язують вимирання багатьох видів морських організмів у пізньому еоцені.
Група австралійських учених з Університету Монаша висунула нову гіпотезу про кільцеву систему нашої планети. На їхню думку, кільця навколо неї могли сформуватися приблизно 466 мільйонів років тому, на початку надзвичайно інтенсивного метеоритного бомбардування, що відбулося в ордовицькому періоді (тривав від 485,4 до 443,8 мільйона років тому).
Висновки вчених ґрунтуються на тектонічних реконструкціях плит для ордовицького періоду, в яких зазначено положення 21 кратера від ударів астероїдів. Результати дослідження опубліковані в журналі Earth and Planetary Science Letters.
Спочатку вважалося, що 466 мільйонів років тому Земля зазнала бомбардування уламками 150-кілометрового хондриту, що зруйнувався в поясі астероїдів. Команда вчених нанесла на карту розташування 21 відомого кратера цього віку і, застосувавши моделі руху тектонічних плит, простежила, де вони утворилися відразу після падіння уламків.
Моделювання показало, що у момент освіти всі ці кратери перебували в межах 30 градусів від екватора. Якби наша планета справді зазнала бомбардування уламками, що летіли з поясу астероїдів, кратери розподілилися б на поверхні випадковим чином.
Що могло стати причиною утворення кратерів, сконцентрованих у районі екватора? Автори наукової роботи дійшли висновку: справа в астероїді, захопленому гравітацією нашої планети.
Коли астероїд перейшов межа Роша, він розколовся на частини під впливом приливного впливу Місяця і Сонця і утворив кільця уламків (чи одне кільце), які розташувалися в екваторіальній площині планети, як і Сатурна. Протягом десятків мільйонів років кам’яне сміття валилося на планету і падало в районі екватора, утворюючи кратери.
Якщо Земля дійсно мала систему кілець, вона могла вплинути і на клімат планети: через нахил Землі щодо Сонця кільця навколо екватора відкидали тінь на поверхню і блокували сонячне світло, що призвело до зниження температури і глобального похолодання. В історії цей період відомий під назвою «ордовико-силурійське заледеніння». Через 20 мільйонів років після початку Земля пережила чергове масове вимирання.
На думку авторів нового дослідження, кільця є обов’язковим етапом, через який проходять Земля та інші планети Сонячної системи, причому кілька разів за час свого існування. У найближчому майбутньому австралійські вчені планують змоделювати, як астероїди розпадаються та утворюють кільця і як ці кільця еволюціонують із часом. Потім за допомогою комп’ютера дослідники спробують визначити вплив кілець на клімат.
