11 Поступіться, Бермудський трикутнику: найновіша загадка Північної Атлантики прихована під цим таємничим архіпелагом. Вчені виявили дивний шар гірських порід завтовшки 12,4 милі (20 кілометрів) під океанічною корою під Бермудськими островами. Такої товщини подібного шару не спостерігали більше ніде у світі.
«Зазвичай під океанічною корою одразу очікують побачити мантію, — пояснив провідний автор дослідження Вільям Фрейзер, сейсмолог з Carnegie Science у Вашингтоні. — Але під Бермудою існує ще один шар, розташований під корою всередині тектонічної плити, на якій лежить архіпелаг».
Хоча походження цього шару досі остаточно не з’ясоване, він може пояснити давню загадку Бермуд, розповів Фрейзер виданню Live Science. Острови розташовані на океанічному піднятті — ділянці, де океанічна кора піднята вище за навколишні області. Водночас немає жодних ознак активного вулканізму, який би підтримував це підняття: останнє відоме виверження на Бермуді сталося 31 мільйон років тому.
Виявлення нової гігантської «структури» свідчить про те, що під час останнього виверження мантійна порода могла бути втиснута в кору й там застигнути, утворивши своєрідний «пліт», який підіймає океанське дно приблизно на 1 640 футів (500 метрів).
Бермуди давно мають репутацію загадкового місця, значною мірою через Бермудський трикутник — область між архіпелагом, Флоридою та Пуерто-Рико, де нібито зникла незвично велика кількість кораблів і літаків (хоча ця репутація значною мірою перебільшена). Проте справжньою загадкою залишається саме існування океанічного підняття під Бермудою.
Острівні ланцюги, такі як Гаваї, зазвичай пов’язують із мантійними гарячими точками — місцями, де з глибин мантії підіймається гарячий матеріал, викликаючи вулканічну активність. Там, де гаряча точка контактує з корою, океанське дно часто піднімається. Але коли тектонічні плити зміщуються й кора віддаляється від гарячої точки, це підняття зазвичай зникає.
На відміну від цього, бермудське підняття не зникло, попри 31 мільйон років відсутності вулканічної активності, зазначив Фрейзер. Існують різні гіпотези щодо процесів у мантії під островами, але на поверхні жодних вивержень не відбувається.
Фрейзер та співавтор дослідження Джеффрі Парк, професор наук про Землю і планетології Єльського університету, використали записи сейсмічної станції на Бермуді, яка фіксувала потужні землетруси з усього світу. Це дозволило «побачити» структуру Землі на глибину приблизно 31 милі (50 км) під архіпелагом. Вчені проаналізували місця, де сейсмічні хвилі різко змінювали свої властивості, і саме так виявили надзвичайно товстий шар порід, менш щільний за навколишні.
Результати дослідження були опубліковані 28 листопада в журналі Geophysical Research Letters.
«Під Бермудою досі залишається матеріал, що зберігся з часів активного вулканізму, і він, ймовірно, допомагає утримувати цей регіон як область підвищеного рельєфу в Атлантичному океані», — зазначила геологиня Сара Мацца зі Сміт-коледжу в Массачусетсі, яка не брала участі в дослідженні.
Власні дослідження Мацца, присвячені вулканічній історії Бермуд, показали, що місцеві лави мають низький вміст кремнезему — ознаку походження з порід, багатих на вуглець. Аналіз ізотопів цинку в зразках із Бермуд, опублікований у вересні в журналі Geology, свідчить, що цей вуглець походить із глибин мантії. Ймовірно, він був занурений туди під час формування суперконтиненту Пангея між 900 і 300 мільйонами років тому. Це відрізняє Бермуди від островів, утворених гарячими точками в Тихому чи Індійському океанах. За словами Мацца, така різниця може пояснюватися тим, що Атлантичний океан, який утворився після розпаду Пангеї, є відносно молодим порівняно з Тихим і Індійським океанами, що існували на її краях.
«Те, що ми знаходимося в регіоні, який колись був серцем останнього суперконтиненту, на мою думку, є важливою частиною пояснення цієї унікальності», — сказала вона.
Фрейзер нині досліджує інші острови світу, щоб з’ясувати, чи існують подібні шари під ними, чи ж Бермуди справді є унікальним випадком.
«Розуміння таких місць, як Бермуди — екстремальних у своєму роді, — важливе для розуміння менш екстремальних регіонів, — підсумував Фрейзер. — Це допомагає відрізнити звичайні процеси, що відбуваються на Землі, від по-справжньому виняткових».
