5 Нещодавній звіт описує висічений у скелі храм віком близько 2 700 років, розташований поблизу сучасного міста Денізлі на заході Туреччини. Археологи вважають, що святиню збудували фригійці — народ залізного віку з центральної Анатолії, які поклонялися могутній Матері-богині. Це відкриття дає рідкісну можливість побачити, як у давній Анатолії перепліталися релігія та ландшафт. Воно також натякає на те, як уявлення про єдину божественну матір згодом поширилися по всьому Середземномор’ю.
Фригійський храм у скелях
Дослідження очолює Більґе Їлмаз Коланджі, доцентка археології Памуккальського університету в Денізлі. Її наукові інтереси зосереджені на фригійських скельних пам’ятках і тому, як давні спільноти позначали священні місця в суворому гірському середовищі.
«Священний комплекс включає фригійський скельний монумент, культову печеру та двох кам’яних ідолів між двома спорудами», — пояснила Коланджі.
Ці різьблені фігури висічені безпосередньо у скелі, тому образ богині та саме священне місце утворюють єдину кам’яну поверхню. Польові роботи ведуться на пагорбі Асар — акрополі, укріпленій висоті давнього міста Аттуда над сучасним селом. Розкопки є частиною національної програми Туреччини «Спадщина для майбутнього», яка підтримує довготривалі дослідження ключових археологічних пам’яток.
У тій самій місцевості, за словами Коланджі, також було виявлено численні висічені в скелях чаші для узливань, колодязі й водовідвідні канали, пов’язані з ритуалами жертвопринесення зерна та рідин.
Узливання — це ритуальне виливання рідини під час богослужінь. Ймовірно, ці рідини стікали через кам’яні чаші та канали у напрямку печери.
Хто такі фригійці
Фригійці створили своє царство в центральній Анатолії після приблизно 1200 року до н. е., будували храми та контролювали ключові торговельні шляхи на Анатолійському плоскогір’ї. Пізніше грецькі автори згадували їхнього легендарного царя Мідаса та пов’язували Фригію з історіями про багатство, музику та раптові нещастя.
Археологічні дані свідчать, що фригійська знать висікала монументальні фасади й культові ніші прямо у скелях, часто пов’язуючи їх із поклонінням Матері-богині на ім’я Матар. Дослідження її іконографії — тобто символів, якими її зображали, — показують, що ці скельні пам’ятки тісно пов’язують богиню зі стрімкими горами та кам’яними «дверима», вирізаними у скелях.
Історикиня Лінн Роллер у своїй узагальнювальній праці зазначає, що саме фригійська Мати-богиня стала основою образу, якого пізніше шанували в багатьох містах Середземномор’я.
Громади вважали її могутньою покровителькою, здатною оберігати людей і міські укріплення. Хоча культ Матар вивчають уже багато десятиліть, достовірно ідентифікованих святилищ, пов’язаних із нею, досі небагато. Новий комплекс поблизу Денізлі особливо цінний, адже кожна різьблена поверхня дає нові дані про те, як на практиці відбувалося поклоніння.
Зустріч із Матір’ю-богинею
У давньому мистецтві богиню часто зображували сидячою на троні з левами з обох боків або такою, що стоїть над скелястим схилом. Це свідчить про її роль як покровительки дикої природи, міських мурів і всього живого.
«Пов’язування цього культу лише з родючістю та врожаєм виглядає доволі спекулятивним. Насправді ми маємо дуже обмежену інформацію про конкретні ритуали, пов’язані з фригійською богинею Матар», — зазначає Роллер.
Деякі інтерпретації вважають, що подібні святилища були передусім місцями обрядів родючості. Через нестачу письмових джерел археологи змушені значною мірою спиратися на матеріальні сліди — храми, печери та вирізьблені монументи.
В Аттуді святилище розташоване на схилі пагорба, продовжуючи давню традицію культу у відкритих, піднесених місцях. Печери, скелі та вузькі тераси створюють простір, у якому богиня ніби вкорінена в саму землю.
Життя в культовій печері
Відкритий скельний монумент, центральний ідол і печера, ймовірно, утворювали єдиний ритуальний шлях — від світла до тіні. Археологи припускають, що процесії та невеликі обряди проходили саме цим маршрутом, використовуючи висічені сходи та канали як своєрідні орієнтири.
«Судячи зі зображень, це місце добре узгоджується з іншими фригійськими святилищами, які нам відомі», — зазначає Роллер, додаючи, що зношена пара кам’яних ідолів нагадує приклади з таких центрів, як Мідійське місто в серці Фригії.
Регіон Денізлі й раніше був важливим культовим осередком, зокрема тут розташований давній Ієраполіс, де ранні храми та святилища, ймовірно, теж були пов’язані з місцевими образами Великої Матері. Розташування нового святилища поблизу Аттуди свідчить, що долини, які пізніше приваблювали римських і християнських паломників, уже вфригійські часи були священними.
Під час ритуалів рідина, ймовірно, переливалася з чаші в чашу, а потім просочувалася в пористу породу біля входу до печери. Зерно із сезонних обрядів могло накопичуватися в неглибоких заглибленнях, змішуватися з вином або водою, а потім зникати у водовідвідних каналах.
Чого навчає нас цей фригійський храм
Наразі фахівці датують святилище в Аттуді періодом розквіту фригійської держави — приблизно VIII–VI століттями до н. е. Для уточнення датування команда вивчатиме уламки кераміки, дрібні знахідки та зразки ґрунту з району печери й монументів. Коланджі з колегами також зазначає, що ідоли такого типу раніше були відомі лише з гірських районів поблизу Ескішехіра, Афьонкарахісара та Кютахьї.
Їхнє виявлення далеко на південь, в Аттуді, свідчить про те, що фригійський релігійний вплив поширювався значно ширше за його традиційне ядро, об’єднуючи віддалені громади спільними обрядами.
Наразі команда продовжує обережно розчищати ґрунт, фіксувати кожен виріз у скелі та документувати взаємозв’язок між печерою, ідолами та поселенням. Після завершення сезонів розкопок дослідники планують опублікувати детальні результати, що дозволить іншим ученим перевірити гіпотези про культ Матар на основі надійно задокументованих даних.
Святилище в Аттуді — це не просто вражаюче археологічне відкриття. Воно яскраво показує, як люди майже три тисячі років тому пов’язували свою віру з конкретними місцями. Завдяки кільком зношеним різьбленням, темній печері та ретельно витесаним чашам археологи поступово відновлюють історію богині, що колись формувала життя цілих регіонів Західної Туреччини.
