20 У центральній Італії, на території колишнього етруського міста Вульчі, археологи зіткнулися з моментом, який трапляється раз у житті. Просто з-під землі почало з’являтися мармурове обличчя молодої жінки — холодне, мовчазне, з порожнім поглядом, спрямованим крізь 25 століть історії. Ця знахідка одразу дала зрозуміти: перед ученими не просто фрагмент статуї, а важливе свідчення культурних зв’язків античного світу.
Скульптура належить до типу кори — жіночих статуй, характерних для Давньої Греції, особливо Афін доби Архаїки. Але те, що цю кору знайшли не в Елладі, а в етруській Вульчі, робить відкриття по-справжньому унікальним. До появи Римської імперії саме етруски були однією з найвпливовіших цивілізацій Апеннінського півострова, і Вульчі був одним з її ключових міст.
Розкопки проводилися в межах проєкту Vulci Cityscape під керівництвом археологів Маріак’яри Франческіні та Пау Пасєки. Виявлена мармурова голова, ймовірно, була частиною монументальної статуї, що прикрашала великий храм поблизу так званого Tempio Grande, знайденого ще у 2020 році. Скульптура виконувала не лише декоративну, а й, імовірно, ритуальну функцію.
Попри втрату фарб, якими колись була розписана статуя, збереглися сліди пігменту. Обличчя жінки прикрашене легкою, майже живою усмішкою, на голові — діадема, а волосся вирізьблене з вражаючою точністю, до окремих пасом. За рівнем виконання ця кора майже не поступається зразкам, знайденим біля Афінського акрополя.
Довгий час вважалося, що культурний обмін між етрусками та греками проявлявся переважно через розписну кераміку, яку активно імпортували з регіону Аттики. Однак ця знахідка показує: грецький вплив був значно глибшим і торкався навіть монументальної скульптури. Мармур у ті часи був дорогим матеріалом, доступним лише еліті, тому замовником статуї, без сумніву, був представник верхівки етруського суспільства.
Особливо цінним це відкриття є ще й тому, що більшість попередніх досліджень Вульчі зосереджувалися на некрополях і гробницях. Житлова та сакральна забудова міста залишалася маловивченою — від неї збереглися лише фундаменти. Тепер же археологи поступово відновлюють картину міського життя, дорожньої мережі та функціональних зон давнього міста.
Наразі мармурову голову кори реставрують у Центральному інституті реставрації в Римі. Вчені досі не можуть зі стовідсотковою впевненістю сказати, чи створювалася статуя саме для того храму, з яким її нині пов’язують. Відомо лише, що храм був збудований наприкінці VI — на початку V століття до нашої ери, у період активних контактів між етрусками та грецьким світом.
Ця кора — не поодинокий приклад еллінського впливу в Етрурії. Іншим відомим артефактом є масивна бронзова лампа з образами німф і сатирів, які лише нещодавно ідентифікували як почет Діоніса — грецького бога вина, екстазу й театру. Разом ці знахідки показують, наскільки тісно перепліталися культури Середземномор’я задовго до панування Риму.
Мовчазне мармурове обличчя з Вульчі стало ще одним нагадуванням: античний світ був значно більш взаємопов’язаним і різноманітним, ніж ми звикли уявляти. Іноді достатньо одного погляду з минулого, щоб переписати цілу сторінку історії.
