В мережі згадали, як виглядала Велика Житомирська вулиця в Києві у 1870-тих роках.

Історичне фото опублікували у спільноті “Спрага: в Києві цікаво” у Facebook.

Користувачі зазначили, що на фото зображено місце на розі вулиць В.Житомирської та Володимирської.

“Пожежна вежа ліворуч, а на обрії – Михайливський Золотоверхий монастир”, “Праворуч – вежа бездротового телеграфу”, – пишуть знавці історії Києва в коментарях.

Велика Житомирська вулиця розташована в Шевченківському районі міста Києва і пролягає від Михайлівської площі до Львівської площі. До неї прилучаються вулиці Володимирська, Стрілецька, Олеся Гончара, Стрітенська та Рейтарська.

Це одна з найдавніших вулиць Києва. Виникла ще в ХІ столітті на шляху до Житомира. Перетинала Старе місто, простягаючись від Софійських (Батиєвих) воріт до (Жидівських) Львівських воріт. У XV–XVIII століттях разом із сучасною вулицею Січових Стрільців мала назву Львівська, на плані міста 1803 року, складеному архітектором Андрієм Меленським, також зазначена під цією назвою.

На початку XIX століття отримала назву Житомирська, складалася з двох частин: нижньої — від Печерської (Лядської) брами до Михайлівської площі та верхньої — до колишньої Львівської брами, у середині ХІХ століття вулиця простягалася вже до нинішньої Лук’янівської площі. У 1869 році Житомирську вулицю було розділено, її частина від Львівської до Лук’янівської площі отримала назву Львівська (нині — вулиця Січових Стрільців). У 1870-ті роки нижня та верхня частини вулиці отримали назви Малої та Великої Житомирської відповідно (фактично ж вулицю було «роз’єднано» 1857 року після завершення спорудження будівлі Присутствених місць).

1919 року отримала назву вулиця Горовиця (вулиця Горвиця) на честь революціонера, одного з керівників Січневого повстання 1918 року Олександра Горвиця. Під час окупації міста в 1941–1943 роках використовувалася назва Велика Житомирська вулиця. Сучасну назву відновлено у 1944 році.

Повністю оформилася у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. На той час на вулиці не було готелів, умебльованих кімнат, на ній орендували квартири представники переважно вільних професій — лікарі, вчені, адвокати, художники. Там також мешкали члени Київського окружного суду, викладачі реального, музичного, художнього училищ. Священники та викладачі Київської духовної академії теж мали садиби на вулиці. У 1861 році віднесена до вулиць 1-го розряду, на ній дозволялося споруджувати лише кам’яні будинки висотою не менш ніж у два поверхи. У другій половині ХІХ ст. забудова вулиці була здебільшого дво- і триповерховою, а вже на початку ХХ ст. виникають шести- і семиповерхові будинки.