«Конфлікт» — маленьке слово, а скільки різних думок, асоціацій і навіть емоцій, здатне викликати! Прислухаємося до себе, до того, як реагуємо на нього.

Перша реакція може бути відверто негативна: конфлікт асоціюється з непорозумінням, роздратуванням, сваркою, образою. Але чому більшість людей сприймають конфлікт як щось негативне? Чи не тому, що не завжди виходить гідно вийти з конфліктної ситуації, не наговорити зайвого, не зробити боляче опоненту? Якщо відкинути емоції і добре подумати, то стає зрозуміло, що безконфліктне спілкування — це утопія, воно можливо лише при умовах повної байдужості до своїх потреб і потреб інших.

Конфлікти — природне явище, породжене унікальністю, неповторністю. Конфліктна ситуація спонукає людей до вирішення важливих проблем, до розуміння, до пошуку шляхів задоволення своїх бажань з урахуванням інтересів іншої людини. Згода — наслідок вдалого подолання конфлікту, коли немає переможців і переможених, ображених і незадоволених. Правила поведінки під час конфлікту здаються дуже простими, знайомими з дитинства, але на практиці ми часто нехтуємо ними.

Емпатія

По-перше, в конфлікті важлива емпатія, як прагнення і здатність найбільш повно зрозуміти і відчути іншу людину. Повинні завжди пам’ятати, що диму не буває без вогню. Кожна людська думка і емоція має своє підґрунтя, і вкрай важливо її усвідомити і відчути, щоб підібрати важливі саме для цієї людини слова, щоб переконати її, без тиску і образ. Кожна людина інтуїтивно відчуває, як ми до неї ставимося і сприймаємо. Навіть усмішка не замаскує зневаги чи іронії. Замість того, щоб вчитися приховувати своє справжнє ставлення до людини за маскою бездоганної ввічливості, слід виховувати в собі щиру повагу до кожного. Всякий конфлікт — життєвий урок, який спонукає нас до саморозвитку, до кращого усвідомлення причин своєї поведінки і причин тих чи інших реакцій людей.

Володіти собою

По-друге, слід вчитися володіти собою, справлятися з хвилями гніву, які наринули на вас. Одна з психологічних практик — практика «заземлення» негативних емоцій. Вона полягає у візуалізації гніву (це може бути, наприклад, вогненний стовп, іскриста куля, що палає, або щось подібне) і уявному напрямку його до землі. От тільки, під час конфлікту важко зосередитися на емоціях і зануритися повністю у свою уяву.

Легше скористатися методом йогівського дихання (на час замовкнути, зробити кілька повільних, глибоких вдихів-видихів), при цьому потрібно прагнути піднятися над ситуацією, спробувати поглянути на себе та опонента збоку, представити своє викривлене гнівом обличчя і відразу ж нагадати собі, що не емоція повинна керувати нами, а ми емоцією. Ще один психологічний метод оволодіння собою — метод представлення друга в смішному вигляді (наприклад, в одязі клоуна). Звичайно ж, прийом може спрацювати, але насмішка над людиною, навіть подумки, це не дуже гідний вчинок.

Асертивність

По-третє, в психології існує поняття «неконфліктної поведінки», або ж асертивності, що передбачає не тільки наявність поваги до себе та опонента, але і чесність (відмова від різного роду маніпуляцій, хитрощів), визнання того, що кожна думка має право бути (навіть якщо воно здається нам неправильною, безглуздою, невигідною для нас). Кожна людина має право на свою позицію (навіть якщо ця позиція неприйнятна для нас, і ми чітко усвідомлюємо, що друг глибоко помиляється). Якщо ми з самого початку налаштовані на співпрацю, а не на відстоювання своїх інтересів будь-якою ціною, то можна сподіватися на конструктивне розв’язання конфлікту.

Я — висловлювання

По-четверте, використовуємо прийом «Я — висловлювання»: замість того, щоб «тикати», вказувати на прорахунки друга, намагаємося окреслити свої потреби, вказати на причини своєї поведінки. Важко не погодитися, що між висловлюваннями «Ти постійно перебиваєш мене! Скільки можна! Дай мені сказати, а то забуду!» і «Мені вкрай важко говорити, коли мене перебивають. Я не можу зосередитися на своїх думках, а ще починаю нервувати» — величезна різниця. Відверто озвучити свої думки та відчуття — це велика сміливість, адже ми відкриваємося іншій людині. Але це потрібно робити, тому ми даємо можливість опоненту краще розібратися в ситуації, краще зрозуміти наші потреби, ми не лукавимо, а отже, викликаємо повагу і довіру до себе.

До того ж слід позбутися звички виправдовуватися і вперто стояти на своєму. Іноді буває дуже важко відверто зізнатися в тому, що аргументи опонента вагоміші наших, але це необхідно навчитися робити. З часом почнемо розуміти, що визнавати помилки та змінювати свої переконання — це зовсім не соромно, соромно бути впертим тільки заради іміджу.

А ще існує досить цікава техніка, яка дозволяє не допустити розвитку конфлікту. Вона має назву «психологічне айкідо». Це прийом реакції на критику, яка складається з трьох етапів: згоди з аргументами співрозмовника, посилення їх і звернення до співрозмовника з пропозицією і питанням щодо вирішення конфліктного питання. Так, людина, яка звинувачує вас в чомусь, чекає вашої реакції, виправдань, невдоволення, агресії, а замість цього може бути зовсім спантеличеною вашою згодою з претензією, визнанням конфлікту і спробою його залагодити.

Наше життя неможливо уявити без конфліктів, вони спонукають до розвитку, вдосконалення, рефлексії (але ці цілком позитивні речі відбуваються з нами лише за умов гідної та зваженої поведінки під час конфлікту). Вдало вирішений конфлікт — це неабияке вміння, яке людина набуває з досвідом, звичайно, якщо вона не соромиться визнавати своїх помилок, цікавитися методами самовладання і вчитися позитивно сприймати світ навколо, і з повагою ставитися до інших, не схожих на себе людей.