156
Психотерапія спрямована у тому числі на те, щоб допомогти людині легше адаптуватися до змін, змінюючи думки, емоції чи поведінку. Психологи з Італії знайшли спосіб впливати на мозок таким чином, щоб робота з психотерапевтом була результативнішою. У сучасній медицині активно використовується стимуляція мозку. Згідно з недавніми науковими роботами, вона здатна
покращити пам’ять, а також допомогти впоратися із захворюваннями психіки, наприклад з депресією.
Фахівці з кількох університетів Італії з опорою на власні дослідження та досвід колег запропонували об’єднати два популярні методи лікування психічних розладів — психотерапію та неінвазивну стимуляцію головного мозку. Статтю, за якою стимуляція здатна збільшити ефект від роботи з психотерапевтом, опублікував науковий журнал Neural Plasticity.
Оскільки під час лікування психічних розладів зміни зачіпають не лише нейрони, а й когнітивні здібності та поведінку, автори публікації за колегами запропонували виділяти ще дві форми пластичності поряд з нейронною — психічну та поведінкову. Перша дозволяє людині пристосовуватися до змін навколишнього середовища, керуючи емоційним станом та думками, друга – адаптуватися до обставин, змінюючи поведінку. Ці форми пластичності, згідно з попередніми публікаціями, виходять за межі нейронної сфери, але при цьому пов’язані з нею.
Психотерапія багато в чому спрямована на підвищення психічної пластичності пацієнта, а неінвазивна стимуляція головного мозку посилює нейронну пластичність, впливаючи на когнітивні здібності та поведінку. Однак якщо підвищується нейронна пластичність, людина необов’язково стає більш гнучкою у когнітивному та поведінковому сенсі.
Щоб нейронна, психічна та поведінкова пластичність послідовно покращувалися і це відбувалося одночасно, автори публікації запропонували розробити тактику лікування, яка поєднуватиме в собі психотерапію та неінвазивну стимуляцію мозку. Як показало їх дослідження, неінвазивна стимуляція мозку при такому підході насамперед впливатиме на нейронну пластичність, але опосередковано змінить і поведінкову, оскільки зменшить симптоми у відносно короткі терміни. Психотерапевтичні методи, навпаки, «відповідатимуть» насамперед за поведінкову та психічну пластичність, але у довгостроковій перспективі вплинуть на нейронну.
Описаний метод, на думку вчених, не тільки зробить лікування психічних розладів більш дієвим, але дозволить уникнути надмірної стимуляції нейронних ланцюгів. Крім того, вплив можна буде зробити більш точковим і не дати йому розсіятися на ширші мережі мозку.
Дослідники підкреслили, що схема лікування, яку вони запропонували, поки що не перевірена у доклінічних та клінічних дослідженнях. Це гіпотеза, сформульована з урахуванням існуючих наукових праць і, з їхньої погляд, гідна уваги. Надалі слід врахувати чинники на кшталт прийому медикаментів, які також впливають різні форми пластичності, розглянути інвазивні методи стимуляції мозку, і навіть визначити «золотий стандарт» для «об’єднаної» терапії.
