У далекому майбутньому, приблизно через 5–8 мільярдів років, наше Сонце завершить свій життєвий шлях і перетвориться на білий карлик — надщільний залишок розміром приблизно із Землю, який вичерпав своє паливо та скинув зовнішні оболонки. Це звичайний сценарій для зірок подібного типу. Але сучасні дослідження показують: космос значно складніший і цікавіший, ніж ми уявляли раніше.

Протягом останніх 15 років астрономи дійшли висновку, що більшість зірок у Всесвіті існують не поодинці, а в парі або навіть у більших системах. У таких випадках після “смерті” однієї із зірок її щільний залишок — наприклад, білий карлик — може почати “красти” матерію у свого сусіда. Цей процес називається акрецією і зазвичай супроводжується потужним рентгенівським випромінюванням — своєрідним сигналом для вчених, що поруч є друга зірка.

Однак нещодавнє відкриття міжнародної групи дослідників перевертає це уявлення. Вчені виявили два загадкові об’єкти, які отримали неофіційні назви “Гендальф” і “Moon-Sized”. Вони поводяться так, ніби перебувають у подвійній системі, але насправді є абсолютно самотніми.

Обидва об’єкти — це залишки зірок, які утворилися внаслідок катастрофічного зіткнення двох світил. Такі події супроводжуються колосальними енергіями і залишають після себе надзвичайно щільні та дивні структури. Саме тому їх називають “залишками злиття”.

Особливість “Гендальфа” вразила дослідників ще кілька років тому. Він має надзвичайно сильне магнітне поле та обертається навколо своєї осі всього за шість хвилин — це неймовірно швидко. Спочатку вчені припускали, що поруч із ним є зірка-компаньйон, але жодних доказів цього знайти не вдалося.

Ще більш дивною виявилася поведінка матерії навколо цього об’єкта. Спостереження показали, що газ утворює не повноцінний диск, як це зазвичай буває, а лише півкільце — щось на кшталт “половини кільця”, яке обертається разом із зіркою. Такий феномен раніше ніколи не фіксували серед білих карликів. Ймовірно, причина — у надзвичайно сильному та нерівномірному магнітному полі, яке буквально “тримає” матерію в такій дивній формі.

Другий об’єкт, “Moon-Sized”, не менш загадковий. Він має масу, співмірну із Сонцем, але за розміром нагадує Місяць. Це означає, що його щільність просто колосальна. Як і “Гендальф”, він швидко обертається, має потужне магнітне поле і випромінює рентгенівські промені — попри відсутність будь-якого сусіда.

Вчені виявили, що ці два об’єкти мають п’ять ключових спільних рис: величезну масу, сильне магнітне поле, швидке обертання, відсутність компаньйона та рентгенівське випромінювання. Саме це дозволило їм запропонувати новий клас зоряних залишків — раніше невідомий науці.

Втім, між ними є й важливі відмінності. “Гендальф” значно молодший — він утворився приблизно 60–70 мільйонів років тому, тоді як “Moon-Sized” з’явився близько 500 мільйонів років тому. Крім того, “Гендальф” світиться в рентгенівському діапазоні у 100 разів яскравіше. Це може означати, що другий об’єкт — більш “старша” версія, яка поступово втрачає джерело своєї енергії.

Це відкриття змінює уявлення астрономів про поведінку зоряних залишків. Воно показує, що навіть самотні об’єкти можуть поводитися так, ніби мають компаньйонів, і створювати ефекти, які раніше вважалися можливими лише у подвійних системах.

І хоча наше Сонце, найімовірніше, не стане таким екзотичним об’єктом, подібні відкриття нагадують: Всесвіт завжди здатен здивувати — навіть там, де, здавалося б, усе давно зрозуміло.