Чому автовиробники не встановлюють задній двірник на седани

Багато водіїв помічали, що на кросоверах, хетчбеках і універсалах майже завжди є задній двірник, тоді як на седанах його не зустріти. Така різниця пояснюється особливостями кузова, аеродинамікою та прагненням виробників зекономити. Хоча є й інші нюанси, що впливають на це інженерне рішення.

Головна причина криється в аеродинаміці та формі задньої частини машини. У седанів скло розташоване під сильним нахилом і плавно зливається з кришкою багажника. Коли автомобіль їде, зустрічний повітряний потік огинає кузов і природним чином здуває краплі чи пил зі скла. Натомість у хетчбеків і кросоверів корма зрізана й майже вертикальна, через що позаду утворюються завихрення повітря. Вони буквально «втягують» на скло всю воду та дорожній бруд.

Не останню роль відіграють естетика та економія. Щоб встановити задній склоочисник, потрібні окремий моторчик, редуктор, проводка та кнопка керування, а це додаткові витрати на збірку. До того ж дизайнери зазвичай намагаються не перевантажувати класичний силует седана зайвими деталями заради чистих ліній.

Попри це, на седанах заднє скло інколи теж страждає від негоди — особливо в сильну зливою, снігопад чи під час повільного руху в пробках. Тоді на допомогу приходить потужний електрообігрів та спеціальні водовідштовхувальні покриття. Утім, відсутність чи наявність двірника залежить не лише від категорії авто, а й від конкретної моделі.

Поодинокі седани із заднім двірником усе ж трапляються в історії автопрому — наприклад, деякі модифікації Mitsubishi Galant чи Ford Escort. Часом склоочисник можна побачити і на седаноподібних моделях Skoda, проте формально вони є ліфтбеками, у яких кришка багажника піднімається разом зі склом. Тож відмова від заднього двірника на звичайних седанах зумовлена насамперед вдалою аеродинамікою, естетикою та бажанням здешевити виробництво.