Довгий час високі райони Піренеїв вважалися майже «порожніми» в археологічному сенсі. Дослідники частіше зосереджувалися на долинах і рівнинах, тоді як території вище межі лісу сприймалися як місця, де люди з’являлися лише епізодично. Однак нові масштабні дослідження в одному з національних парків Іспанії повністю змінюють цю картину.

Команда археологів під керівництвом Ерменгола Гассіота-Балльбе з Автономного університету Барселони зібрала унікальну базу даних із 124 радіовуглецевих дат із 45 археологічних об’єктів у національному парку Aigüestortes i Estany de Sant Maurici. Це перша настільки системна спроба реконструювати історію заселення високогір’я Піренеїв.

Метод радіовуглецевого датування дозволяє визначати вік знахідок за кількістю розпаду вуглецю в органічних матеріалах, таких як деревне вугілля чи кістки. Завдяки цьому дослідники змогли простежити безперервну історію людської присутності в регіоні, яка охоплює близько 10 000 років.

Довга історія одного укриття

Особливу увагу привернув скельний притулок Obagues de Ratera, розташований на висоті приблизно 7600 футів (понад 2300 метрів). Його стратиграфічні шари показують безперервне використання від часів останніх мисливців-збирачів до перших землеробів, металургів, а також людей раннього середньовіччя і навіть XIX–XX століть.

Фактично це один із найдовших безперервних археологічних записів у регіоні. Люди поверталися сюди знову і знову протягом тисячоліть — незалежно від того, як змінювався їхній спосіб життя.

Гори, заселені одразу після льодовикового періоду

Найдавніші сліди людської діяльності датуються періодом одразу після завершення останнього льодовикового максимуму. Це означає, що люди з’явилися у високих Піренеях ще тоді, коли в долинах залишалися невеликі льодовики.

Такі дані руйнують старе уявлення про те, що високогір’я довго залишалося недоступним. Навпаки, люди освоювали ці території практично з моменту, коли клімат почав теплішати.

Давня архітектура і сезонне життя

Ще одне важливе відкриття — кам’яні споруди віком близько 5000 років у притулку Portarró. Це найдавніші відомі сліди будівельної діяльності такого типу в усьому Піренеї. Вони свідчать, що високі гори використовували не лише для проходу, а й для тривалого перебування.

Інші об’єкти, зокрема Cova del Sardo, показують ще глибшу історію — до 7500 років безперервного використання.

Не випадкові відвідування, а сталі маршрути

Загальна картина свідчить: люди не просто іноді заходили в гори. Вони регулярно поверталися сюди протягом тисячоліть, ймовірно, через сезонне скотарство, доступ до ресурсів або стратегічні маршрути пересування.

Активність у регіоні змінювалася хвилями — з підйомами в пізньому неоліті та в ранньому середньовіччі. Це може бути пов’язано як із кліматичними змінами, так і з розвитком господарства.

Переосмислення «порожніх гір»

Нові дані змінюють сам підхід до вивчення високогір’я. Те, що раніше вважалося ізольованими й рідко відвідуваними просторами, тепер виглядає як стабільна частина людського ландшафту Європи. Піренеї були не периферією, а територією, інтегрованою в життя людей протягом тисячоліть. І, ймовірно, подібна картина характерна й для інших гірських регіонів Європи. Дослідження опубліковане в журналі Archeologica Data.