Туринська плащаниця вже сотні років залишається однією з найзагадковіших історичних реліквій. Це лляне полотно завдовжки близько 4,4 метра, на якому видно слабкий передній і задній відбиток чоловіка, що, за припущеннями багатьох віруючих, міг бути тканиною, у яку загорнули тіло Ісуса Христа після розп’яття.

Нове дослідження не поставило остаточну крапку в суперечках про походження плащаниці, однак показало інше: полотно зберігає величезний пласт біологічної історії — сліди людей, мікроорганізмів, рослин і тварин, які контактували з ним протягом століть.

Дослідники під керівництвом Джанні Баркаччі провели аналіз генетичного матеріалу зі зразків, офіційно взятих із плащаниці майже 50 років тому. На відміну від попередніх методів, коли вчені намагалися вибірково шукати окремі фрагменти ДНК, цього разу використали технологію, яка дозволяє прочитати весь доступний генетичний матеріал без попереднього відбору. Результати роботи опубліковані в журналі Scientific Reports.

Найбільше ДНК залишив дослідник, який працював із плащаницею

Одним із головних відкриттів стало те, що значна частина людської ДНК у зразках належала не давній людині, а сучасному досліднику.

Три зразки показали чіткі людські генетичні профілі. Аналіз спорідненості вказав на їхній зв’язок із П’єрлуїджі Байма Боллоне — професором судової медицини Туринського університету, який у 1978 році збирав ці зразки. Генетичний збіг був настільки близьким, що міг відповідати або самому вченому, або його близькому родичу першого ступеня.

Особливо часто виявлялася його мітохондріальна лінія K1a1b1a, яка найчастіше зустрічається серед ашкеназьких євреїв. На думку дослідників, це демонструє, наскільки сильно ДНК однієї людини може залишатися на предметі, якщо вона регулярно з ним працює.

Полотно зберегло сліди багатьох поколінь людей

Окрім ДНК Байма Боллоне, вчені знайшли й інші людські генетичні сліди. Деякі з них належали рідкісним лініям, які сьогодні переважно зустрічаються серед народів Близького Сходу, зокрема друзів. Також у зразках виявили велику кількість різних мітохондріальних сигналів. Це свідчить про те, що до тканини протягом історії торкалося багато людей.

Додатковий аналіз білків підтвердив цю картину. Вчені не знайшли давніх білкових слідів, а виявили переважно кератини шкіри. На їхню думку, це більше схоже на результат тривалого контакту з людьми, а не на ізольоване зберігання тканини протягом тисячоліть.

Мікроби розповіли історію подорожей плащаниці

Не менш цікавою виявилася мікробна складова дослідження. На полотні знайшли бактерії, характерні для людської шкіри, зокрема Cutibacterium і Staphylococcus — мікроорганізми, які живуть на руках і обличчі людей.

Виявлені археї також дали підказки. Більшість із них належали до груп, які добре почуваються у дуже солоному середовищі. Це може відповідати або контакту з морським чи солоним середовищем, або давній технології обробки льону, коли волокна могли вимочувати у солоній воді. Також дослідники знайшли грибок, типовий для шкіри та волосистої частини голови. Його присутність у всіх зразках стала ще одним доказом багаторазового контакту тканини з людьми.

Рослини поставили нові запитання

Аналіз рослинної ДНК виявив несподівані результати. Найпоширенішим рослинним слідом виявилася морква — її ДНК становила майже третину всіх рослинних сигналів. Генетичні характеристики найбільше відповідали помаранчевим сортам моркви, які були виведені у Західній Європі у XV–XVI століттях.

Також у зразках знайшли ДНК пшениці та культур, які походять з Америки: кукурудзи, арахісу, перцю, помідорів і картоплі. Для тканини, яку багато хто пов’язує з І століттям і Близьким Сходом, ці знахідки створюють додаткові загадки, адже ці рослини не могли потрапити до Європи до епохи Великих географічних відкриттів.

Тваринні сліди вказують на Середземномор’я та Європу

Тваринна ДНК також сформувала певний географічний портрет плащаниці. Найбільше слідів належало червоному коралу — організму, який зустрічається у Середземному морі й протягом століть використовувався як прикраса та у народній медицині.

Серед інших знахідок були кішки, собаки, кури, велика рогата худоба, вівці, кози, свині та коні. Також виявили ДНК щурів, мишей і кліщів, що живуть на людській шкірі. Загальна картина більше нагадує історію європейського та середземноморського артефакту, ніж тканини, яка тисячі років перебувала на Близькому Сході.

ДНК не змогла визначити вік плащаниці

Попри велику кількість інформації, генетичний аналіз не відповів на головне питання: скільки років має Туринська плащаниця і чи є вона справжньою реліквією часів Ісуса. Автори дослідження наголошують, що ДНК не може точно визначити вік тканини. Причина — пошкоджений генетичний матеріал і неповні бази даних для порівняння.

Попередній радіовуглецевий аналіз 1988 року визначив вік полотна приблизно між 1260 і 1390 роками. Однак прихильники давнішого походження плащаниці досі оскаржують ці результати. Водночас нове дослідження підтвердило вік деяких ремонтних робіт. Аналіз ниток із коробки, де зберігалася плащаниця, відповідає відомим історичним подіям — пожежі 1532 року та подальшим відновленням у XVI–XVII століттях.

Плащаниця як літопис людського контакту

Науковці підкреслюють: незалежно від того, яким є справжнє походження полотна, воно стало унікальним сховищем біологічної інформації.

«Туринська плащаниця — це багатий архів генетичних даних, які накопичувалися протягом століть людської взаємодії та впливу навколишнього середовища», — зазначила професор судової науки Ноемі Прокопіо з Університету Ланкашира.

Дослідження не розв’язало всі загадки плащаниці, але показало, що сучасні методи генетики можуть відкривати нові сторінки історії навіть у найдавніших предметах. Туринська плащаниця залишається не лише релігійним символом, а й своєрідним біологічним літописом — полотном, яке протягом століть накопичувало сліди людей, культур і подій, що залишили на ньому свій невидимий відбиток.