У Молдові 20 жовтня відбулися президентські вибори, а також референдум щодо вступу до ЄС. І хоча усі голоси ще не пораховані, можна зробити кілька спостережень.

Перше – долю референдуму вирішуватиме якихось пару сотень голосів в той чи інший бік. Але вже зараз зрозуміло, що виносити питання європейської інтеграції разом із президентськими виборами було ризиковано. Втім, враховуючи негативні результати попередніх референдумів, інакше не можна було забезпечити високу явку. Але ціна дуже висока.

Друге – бабло і технології рулять. Росія кинула дуже великі як для Молдови ресурси на блокування референдуму і отримала бажаний результат. Тепер всі ці технології будуть успішно застосовані на парламентських виборах, які все ж більш вагомі, ніж президентські, бо Молдова все ж парламентська республіка.

Третє: попри всю роль Росії, не варто скидати з терезів внутрішнє незадоволення. Ще після перемоги Майї Санду і особливо PAS, було зрозуміло, що це занадто високі очікування.

Чекали дива, дива не сталося. І якщо в економіці ще можна було б послатися на наслідки війни, то відсутність успіхів у боротьбі з корупцією і реформи правосуддя – це вже суто внутрішні прорахунки.

Четверте – другий тур президентських виборів буде дуже важким і результат залежить від здатності двох основних конкурентів мобілізувати свій електорат. Об’єктивно у Стояногло резерву більше, хоча чиста арифметика тут не зовсім доречна. Росія може кинути всі ресурси на підтримку Стояногло. У Санду резерв менший. І головне, ми не можемо виключати того, що Росія піде на дестабілізацію, організуючи заворушення і створюючи хаос. Навіть, якщо результати референдуму будуть на користь євроінтеграції, перевага буде дуже незначною і можна очікувати, що буде розкручуватися версія “фальсифікацій”.

Росіянам дуже кортить повторити досвід українських майданів, які вони вважають інспірованими зовнішніми силами. Країна-косплей, що сказати.

П’яте – географія виборів особливо не змінилася, все як завжди. Центр та частина Півдня за Санду. Гагузія та Північ, де багато російськомовних (включаючи, на жаль, і українців), за Стояногло. Діаспора, як і чотири роки тому, відіграла важливу, якщо не вирішальну роль.

Шосте: парламентські вибори будуть дуже складними. PAS так прагнула мати монополію на проєвропейський курс, що тепер на західному полі майже випалена зона. Майбутніх союзників, з якими б можна створити коаліцію, майже нема. Навряд чи можна очікувати за ті півроку, що залишилися до парламентських виборів, радикальних змін вподобаннях виборців.

Артем Филипенко, політолог