Учені з Університету Осло запропонували незвичне пояснення того, як саме Земля втрачає внутрішнє тепло — і виявилося, що планета охолоджується нерівномірно. Одна півкуля «холоне» значно швидше за іншу, і причина цього сягає сотень мільйонів років у минуле, аж до часів суперконтиненту Пангея.

Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Geophysical Research Letters, на швидкість втрати тепла з надр Землі суттєво впливає те, наскільки добре поверхня планети «утримує» це тепло. Континенти працюють як своєрідний ізолятор: масиви суші зберігають тепло всередині, тоді як океанічна кора, навпаки, дозволяє йому легше виходити назовні.

Щоб розібратися в цій різниці, науковці створили комп’ютерну модель, яка охоплює останні 400 мільйонів років геологічної історії. Вони розділили Землю на дві великі зони — африканську та тихоокеанську півкулі — і відтворили, як рухалися континенти, змінювалося дно океанів і як формувалася сучасна карта планети.

Результати виявилися показовими: Тихоокеанська півкуля охолоджувалася значно швидше. Причина криється в особливостях океанічної кори. Вона тонша за континентальну, тому тепло з надр Землі легше проходить крізь неї і «гаситься» холодними океанічними водами. Особливо це помітно у масштабах Тихого океану, який займає величезну площу планети.

Водночас континенти Євразії, Африки та частково Америки створюють своєрідний тепловий «щит», який утримує енергію всередині мантії. Саме тому африканська півкуля в середньому залишається теплішою.

Цікаво, що моделювання показало й іншу несподіванку: хоча сьогодні Тихоокеанська частина Землі значно холодніша (приблизно на 50 Кельвінів), у далекому минулому вона могла бути навіть гарячішою. Це може означати, що в певні геологічні епохи там було більше суходолу, який утримував тепло, або ж інші тектонічні умови суттєво впливали на розподіл енергії всередині планети.

Дослідники також підкреслюють зв’язок між температурою мантії та рухом літосферних плит. Чим гарячіша й «плинніша» мантія, тим активніше плити рухаються, стикаються та занурюються одна під одну, формуючи землетруси, вулкани й нові геологічні структури.

Ця робота фактично подовжує попередні дослідження, які охоплювали лише 230 мільйонів років, і майже вдвічі розширює часову перспективу. Вона показує, що навіть такі масштабні процеси, як охолодження планети, залежать від давньої історії континентів і того, як вони «розподілилися» по поверхні Землі.

У підсумку науковці роблять важливий висновок: Земля — це не рівномірно охолоджуване тіло, а складна система з регіональними відмінностями, які формувалися сотні мільйонів років. І ці відмінності досі впливають на те, як живе і змінюється наша планета сьогодні.